вівторок, 17 листопада 2015 р.
вівторок, 3 листопада 2015 р.
вівторок, 28 липня 2015 р.
понеділок, 25 травня 2015 р.
четвер, 7 травня 2015 р.
вівторок, 5 травня 2015 р.
Серце віддаю дітям!..........................
Раптово натрапила на статтю і стало так приємно, нахлинули спогади... Головне - не жалкую, що працюю на педагогічній ниві... і серце віддаю дітям...
пʼятниця, 1 травня 2015 р.
середа, 25 лютого 2015 р.
Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави. Мікалоюс Даукша
До Дня рідної мови в Смолінській загальноосвітній школі №1 І-ІІІ ступенів було оформлено стенд на відповідну тематику вчителями-мовниками, а також організовано виставку дитячих робіт.
вівторок, 24 лютого 2015 р.
Казка про країну Морфологію
За синіми морями, за темними лісами, за високими горами пролягли межі країни Морфології, у якій
правила королева. Країна була невеличка за розмірами - усього 10 князівств:
Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук. Але багата була Морфологія. Кожне князівство займалося своїми
справами. Іменник об'єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на їх ознаки. Числівник міг
швидко і чітко перелічити все населення країни. Дієслова захоплювали
всіх своєю працелюбністю, енергійно і з готовністю завжди виконували будь-яку
справу. А якщо хтось втомлювався, Займенник
його замінював, а тому що, він був дуже тактовний, то не називав тих,
кому була потрібна допомога. Прислівник же завжди
контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати
ввечері, а хто вранці.
А таки
князівства, як Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук
були ледарями, працювати самі не хотіли, ніякої дії не виконували.
Королева країни Морфології розсердилася - вона не любила ледарів - і зробила їх слугами,
примусила допомагати жителям усіх князівств.
Казка про мову
Колись дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем'я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.
Багато років тому цей народ образив добру фею - Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них., забравши з собою слова-квіти.
Оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів. Щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.
Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.
Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова - добре. А дві - краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.
Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає.
Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.
З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя.
З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.
Підписатися на:
Дописи (Atom)